Життя, як кава. Спочатку здається запашною та напрочуд смачною. Та вона така і є. Не можна засуджувати за перваги.
Ось вона, перед тобою, налита у милу чашку, навіть серветка поруч.
І ти таки п'єш, насолоджуєшся кожним ковткоv. Хтось поспішає, хтось тягне задоволення за хвіст.
Але ж не все так просто. У самому кінці пити буде неможливо. Вся гуща, все несмачне, збирається там.
Весь бруд життя одразу не побачиш, не відчуєш. Але настає та мить, коли чашки миють...
П.С. Ось який настрій на мене навіяв дивний Владлен, препод, що провів пару історії України. Люблю дивних людей, вони навіюють на мене дивний настрій, який я обожнюю. Симбіоз! :)